» » Найстарша страхова організація в світі

Найстарша страхова організація в світі

Будівля Lloyd's - Є Профіт

Найстаршою організацією в світі є Lloyd’s.

Lloyd’s of London, Лондонський Ллойд або просто Ллойд – відомий ринок страхування, який часто помилково називають страховою компанією.

Ллойд отримав свою назву по імені Едварда Ллойда (Edward Lloyd), власника кав’ярні, розташованій на Тауер-стріт, поруч з Тауером. Кав’ярня була відкрита в 1687 році. Кав’ярня Ллойда була однією з перших відкритих в Лондоні кав’ярень. Найцікавіше, що особисто Едвард Ллойд ніколи не займався страховою діяльністю.

З моменту створення кав’ярня стала популярною серед моряків, купців, власників суден. Вони зустрічалися в кав’ярні Ллойда, їли, пили каву, обмінювалися новинами. І це не дивно, адже один кут в кав’ярні був зарезервований для капітанів суден.

У 1691 році кав’ярня Ллойда переїхала в значно більш просторе і розкішне приміщення на Ломбард-стріт.

З 1696 року Ллойд почав випускати три рази на тиждень спеціальний листок «Новини Ллойда» («Lloyd’s List»), який виходить і досі, і вважається найстарішим у світі діловим виданням. Приблизно в цей же час в кав’ярні Ллойда почали часто укладатися договори страхування суден, вантажів.

В кінці XVII століття один вдалий рейс міг принести його організатору справжнє багатство, але часто траплялося зворотне – судновласники, що втратили корабель і вантаж, ставали банкрутами. Щоб знизити ризик, судновласники почали вдаватися до нескладної процедури: господар корабля писав на клаптику паперу його назву, маршрут і порт призначення, вартість судна і вантажу, а також суму, яку він готовий виплатити в якості премії страховику. Потім листок передавався відвідувачам кав’ярні. Ті, кого задовольняли запропоновані умови, брали на себе зобов’язання в разі загибелі судна частково або повністю відшкодувати власнику збитки.

У 1771 року 79 страховиків, які вели свої справи в кав’ярні Ллойда, утворили Товариство Ллойда (Society of Lloyd’s). Кожен із страховиків вніс по 100 фунтів стерлінгів і всі вони об’єдналися в Товариство Ллойда. Товариство Ллойда являло собою не інкорпоровану, тобто яка не є юридичною особою, групу індивідуальних підприємців, які працюють відповідно до затвердженого ними кодексу поведінки. Перших членів Товариства Ллойда (Members of Lloyd’s) надалі стали називати Імена (Names).

Перші члени Товариства Ллойда задіяли все, чим володів кожен, і весь наявний у них фінансовий капітал, щоб забезпечити безумовне виконання зобов’язань з відшкодування втрат своїх клієнтів. Ця скрупульозна чесність стала однією з основних причин бурхливого зростання їхнього бізнесу протягом багатьох років. Ось так випита Канопіусом чашка кави призвела до створення найзнаменитішої страхової компанії в історії.

Це об’єднання і стало прообразом сучасної Lloyd’s of London.

Майже три століття гарантами надійності страхових полісів Lloyd’s of London виступала не корпорація як така, а багаті і знатні англійці, що стояли за нею – приватні інвестори, об’єднані в синдикати, які страхували різні ризики (переважно в сфері морських перевезень). Забезпеченням полісів, які видаються синдикатом, служила особиста власність його учасників.

Формально синдикат створювався на рік, і ще два роки тривав прийом і розбір претензій за страховками. На цьому відповідальність інвесторів закінчувалася. Якщо якісь проблеми з полісами не були вирішені, синдикат залишався “відкритим” і його члени не могли отримати свої доходи, поки не будуть улагоджені всі справи.

По мірі розвитку торгівлі та страхового бізнесу – особливо коли інтереси Lloyd’s of London вийшли за рамки страхування морських перевезень – синдикатам стало важче укладатися в відведені три роки. Однак подовжувати їх існування і відтягувати виплату прибутків було не можна: через загрозу масового виходу інвесторів, які воліли би вкласти гроші в підприємства з швидшою окупністю. Lloyd’s of London знайшла простий, як тоді здавалося, вихід: синдикат що закривається передає синдикату-наступнику весь портфель підписаних полісів, виплати по яких не були врегульовані, а також резерви на покриття можливих претензій за цими полісами. Цей порядок в Lloyd’s of London назвали “вторинним страхуванням з метою закриття”. Тобто фактично синдикати Ллойда першими почали здійснювати стандартизоване перестрахування.

У 1871 році англійським парламентом був прийнятий так званий Lloyd’s Act, який зокрема давав корпорації право самостійно визначати свій статут.

Понад триста років своєї діяльності Lloyd’s of London пишалася високим ступенем довіри між інвесторами і тими, хто керував їх вкладеннями. Приватні особи, які інвестували кошти в синдикати корпорації, всі повноваження з ведення справ передавали своїм представникам. Гарантією дотримання їхніх інтересів були чесність і акуратність людей, які керували синдикатами.

Наче само собою вважалося, що службовці, які займаються страхуванням від імені зовнішніх інвесторів, ретельно зважують кожен ризик, який бере на себе синдикат, а особи, що керують синдикатом, настільки ж ретельно готують процедуру передачі зобов’язань. Всі складні розрахунки, що передували передачі справ, керуючі робили самі, без залучення незалежних аудиторів.

До середини ХХ століття синдикат Ллойда був фактично закритим “клубом джентльменів”. Коло щасливчиків, допущених в Lloyd’s of London, було досить вузьке і включав в основному людей, залучених в повсякденну діяльність корпорації. Приватні ж інвестори, що не були співробітниками Lloyd’s of London, представляли англійську аристократію. Всі вони були добре знайомі один з одним.

Система внутрішнього контролю, яка добре діяла протягом майже трьохсот років, почала давати збої в 70-і роки ХХ століття, коли корпорація зважилася значно розширити коло інвесторів.

Незадовго до початку кампанії по залученню нових членів Lloyd’s of London ініціювала ще одне нововведення – професійним страховикам, брокерам і агентам було дозволено створювати компанії з обмеженою відповідальністю, при цьому відповідальність, яку брали на себе інвестори, була як і раніше необмеженою. Lloyd’s of London проігнорувала виниклий конфлікт інтересів інвесторів і тих, хто управляє їх інвестиціями. Як показали подальші події, ряд керівників синдикатів скористалися цим і завдали шкоди своїм довірителям.

У 60-і роки британські та американські медики зробили дуже неприємне для Lloyd’s of London відкриття: робота на азбестовому виробництві вкрай шкідлива для здоров’я. У 1969 році американський робітник Кларенс Борел висунув позов проти 11 компаній – виробників азбестової ізоляції, звинувативши їх в тому, що вони знали про ризик важких захворювань для всіх, хто має справу з азбестом, але не попередили його. Чотири роки по тому Федеральний апеляційний суд США зобов’язав компанії, що фігурували в позові, виплатити компенсацію. Прецедент був створений. Скориставшись прикладом, шляхом Бореля пішли сотні інших постраждалих.

У 1978 році суд постановив, що особам, які коли-небудь мали справу з азбестом (тобто кожному десятому американцеві), для звернення до суду необов’язково чекати настання хвороби. Досить тільки довести факт контакту з шкідливими матеріалами. Це рішення різко збільшило число претензій за полісами багатьох страхових установ, в тому числі і Lloyd’s of London.

Американські азбестовиробні і хімічні компанії, яких суди зобов’язали виплачувати величезні компенсації, звернулися до своїх страховиків, а ті – до перестрахувальників, якими в багатьох випадках були синдикати Lloyd’s of London.

Щоб задовольнити претензії тисяч заявників, були потрібні мільярди доларів. Теза про “необмежену відповідальність” інвесторів синдикатів Lloyd’s of London, яка всі 300 років служила підтвердженням бездоганної надійності страхових полісів корпорації, стала як ніколи актуальною.

В кінці 1960-х комітет Lloyd’s of London знизив вартість активів, які повинен “показати” потенційний інвестор перед вступом в корпорацію: з 75 тис. фунтів стерлінгів до 50 тис. Потім вперше за 300 років до кола інвесторів був відкритий вхід для представників британського середнього класу і іноземців. Далі Lloyd’s of London допустила до своїх лав жінок, які постійно живуть у Великобританії, а через рік і тих представниць прекрасної статі, хто проживає за межами країни.

Вербувальна машина швидко набрала обертів. У 1970 році в синдикати Lloyd’s of London входив 6001 інвестор, а до 1988 року їх стало вже 32 433.

У 1982 році був прийнятий закон, який забезпечував корпорації імунітет від більшості судових позовів з боку інвесторів, також рада Lloyd’s of London отримала можливість змінювати положення статуту без схвалення з боку більшості інвесторів, яке було потрібно раніше.

В результаті небувалого припливу інвесторів грошовий фонд Lloyd’s of London істотно виріс. Однак ці кошти не були зарезервовані для оплати майбутніх “азбестових” претензій. Значна їх частина була залучена в “спіраль перестраховок” – коли один синдикат страхував інший від можливих збитків, і так далі по колу.

У червні 1991 року Lloyd’s of London оголосила про безпрецедентні збитки, понесені в 1988 році: вони склали $ 980 млн. Втрати 1989 року дорівнювали $ 3,85 млрд, 1990-го – $ 4,4 млрд. Значна частка збитків була викликана необхідністю виплачувати гроші по “азбестових” претензіях.

Збитки спричинили паніку серед інвесторів. До судів США і Великобританії стали надходити численні позови, в яких Lloyd’s of London і ряд її високопоставлених співробітників звинувачувалися в шахрайстві. Однак більшість судів, особливо у Великобританії, позивачів не підтримали.

Більшість інвесторів врешті-решт погодилися на умови, запропоновані їм корпорацією в 1996 році в рамках програми “Реконструкція та оновлення”. По-перше, Lloyd’s of London створила перестрахувальну компанію Equitas і перевела на неї всі зобов’язання корпорації до 1993 року, в тому числі щодо “азбестових” претензій. По-друге, інвесторам пообіцяли знизити суму виплат за зобов’язаннями, взятими до 1993 року, якщо вони припинять висувати позови проти корпорації. Для тих, хто не погодився з планом, було встановлено правило, неофіційна назва якого звучить так: “Спочатку заплати, а потім сперечайсь”. Воно забороняє непокірним інвесторам припиняти виплату боргів на час тяжби з корпорацією.

Найбільш песимістичні прогнози щодо Lloyd’s of London не справдилися: корпорація уникла банкрутства і не пішла з ринку.

По завершенню кризи був проведений ребрендинг – корпорація діє зараз під ім’ям Lloyd’s (без закінчення “… of London”).